Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2016 року Справа № 912/39/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого : Кравчука Г.А.,

суддів: Полянського А.Г., Коробенка Г.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу військової частини А1724на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.05.2016у справі Господарського суду№ 912/39/16 Кіровоградської областіза позовомвійськової частини А1724до за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:державного підприємства "Кіровоградський ремонтний завод" 1) Міністерства оборони України, 2) центру обліку надлишкового майна Збройних Сил Українипростягнення 51 419,34 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача:пр. Гришаєв О.В., дов. від 22.06.16 № 587; пр. Безверхий Р.М., дов. від 22.06.16 № 588;відповідача: третьої особи-1: третьої особи-2:пр. Шумський О.О., дов. від 14.03.16 № 206; не з'явились; не з'явились;

В С Т А Н О В И В:

У січні 2016 року військова частина А1724 (далі - Військова частина) звернулася до Господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою, у якій просила стягнути на її користь з державного підприємства "Кіровоградський ремонтний завод" (далі - Підприємство) 51 419,34 грн. матеріальної шкоди за відсутнє військове майно.

Позовні вимоги Військова частина, посилаючись на норми Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" обґрунтовувала тим, що Підприємству в період з 1994 року по 2006 рік для проведення ремонту передавались вироби із військових частин. Під час прийому цих виробів від Підприємства до Військової частини було виявлено розходження в комплектності техніки, некомплект техніки був вказаний в відомостях некомплекту, які додавалися до акту прийому. Направлені Військовою частиною претензії з приводу виявленого некомплекту на адресу Підприємства залишені останнім без задоволення, у зв'язку із чим заподіяна шкода підлягає відшкодуванню в судовому порядку.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 15.03.2016 (суддя Макаренко Т.В.) позов задоволено.

Вказане рішення прийнято з мотивів, викладених Військовою частиною у позовній заяві.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.05.2016 (колегія суддів: Науменко І.М., Кощеєв І.М., Кузнецов В.О.) рішення Господарського суду Кіровоградської області від 15.03.2016 скасовано та прийнято нове рішення про відмову в позові.

Постанову мотивовано відсутністю на думку суду апеляційної інстанції такого елементу складу цивільного правопорушення, як вина Підприємства у заподіянні шкоди, що виключає можливість задоволення позовних вимог.

Військова частина звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.05.2016 та залишити в силі рішення Господарського суду Кіровоградської області від 15.03.2016. Викладені у касаційній скарзі вимоги Військова частина обґрунтовує посиланням на обставини справи, приписи

ст. ст. 22, 610, 614, 936-938, 949-951, 954, 955 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зазначаючи про невідповідність висновків суду апеляційної інстанції щодо відсутності вини у діях Підприємства встановленим обставинам справи.

Підприємство скористалось правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та надіслало до Вищого господарського суду України свої відзив та додаткові пояснення до касаційної скарги, у яких просить у задоволенні касаційної скарги Військової частини відмовити та залишити постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.05.2016 без змін, як законну та обґрунтовану. Вказує на скрутне матеріальне становище Підприємтва.

Інші особи, які беруть участь у справі не скористались правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та відзиву на касаційну скаргу Військової частини до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судового акту, який оскаржується.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Військової частини підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- Кіровоградським центральний ремонтний завод Міністерства оборони України (військова частина А 2201), правонаступником прав та обов'язків якого є Підприємство, в період з 1994 по 2006 рік для проведення ремонту були прийняті наступні вироби із військових частин, а саме: з військової частини А1810 (м. Кривий Ріг) виріб РСБН-4Н № 82792 згідно наряду № 801/7 від 27.07.1994 (акт прийому № 20 від 19.10.1994); з військової частини А0490 (м. Кривий Ріг) виріб РСП-6М2 № 0780, який було передано згідно наряду № 153/121/39-03 від 27.08.2003 (акт прийому № 30 від 27.08.2003); з військової частини А1501 (м. Коломия) виріб РСБН-4Н зав. № 81700, згідно наряду № 4/153/121/61-7 від 21.08.2004 (акт прийому № б/н від 21.08.2004); з військової частини А4077 (м. Дубно) автошасі КРАЗ-255 Б1 шасі 585910, КРАЗ-255 Б1 шасі 585983 в комплекті виробу РСП6-М2 № 7680, згідно наряду № 800/86-94 від 06.08.1994; з військової частини 22223 м. Луганськ - правонаступник в/ч А2357 (м. Чернігів) виріб РСП-6М2 № 7682, згідно наряду № 800/96-94 від 10.08.1994, акт прийому № 29 від 03.03.1995;

- в подальшому, відповідно до атестатів Командування Повітряних Сил Збройних Сил України № 7/107/391 від 01.08.2007, № 13/107/280 від 18.09.2013, вищевказані вироби були передані на оперативний облік до центру обліку надлишкового військового майна Збройних Сил України, де знаходяться на обліку по теперішній час;

- згідно телеграфного розпорядження, а саме ТВО Начальника Центру обліку надлишкового майна Збройних Сил України № 181/4/3567-т від 15.12.2014 щодо вилучення техніки та майна з Державних підприємств Міністерства оборони України, які були передані до сфери управління Державного концерну "Укроборонпром" було здійснено прийом вищевказаних виробів військовою частиною А1724, які знаходились на зберіганні на Підприємстві;

- за результатами прийому виробів було виявлено розходження в комплектності техніки, складено акти прийому та відомостях некомплекту, які додавалися до них, зокрема: на виріб РСП-6М2 № 7682 виявлено нестачу майна на суму 9 799,91 грн., на виріб РСБН-4Н № 82792 виявлено нестачу майна на суму 293,40 грн., на виріб РСБН-4Н № 81700 виявлено нестачу майна на суму 1 265,88 грн., на виріб РСП-6М2 № 0780, КРАЗ-255 Б1 шасі 585910 та КРАЗ-255 Б1 шасі 585983 виявлено нестачу майна на суму 40 060,15 грн., всього на загальну суму 51 419,34 грн.;

- направлені Військовою частиною на адресу Підприємства претензії з приводу виявленого некомплекту на загальну суму 51 419,34 грн. залишені останнім без задоволення. Листами від 01.07.2015 № 469, від 09.09.2015 № 604 та від 26.10.2015 № 699 Підприємство відмовилось відшкодувати виявлену нестачу, що і слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Згідно зі статтею 3 вказаного Закону військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 3 Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.08.2000 № 1225 Міноборони як центральний орган управління Збройних Сил закріплює згідно із законодавством військове майна за військовими частинами на праві оперативного управління, про що ним видаються відповідні акти.

За приписами статті 137 Господарського кодексу України (далі - ГК України) правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням. Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

Таким чином, право оперативного управління військовим майном є речовим правом, похідним від права власності на дане майно. Воно включає в себе права володіння, користування і розпорядження цим майном. Право господарського відання або право оперативного управління виникає у військової організації з моменту передачі їй уповноваженим органом майна, що є суб'єктом зазначених прав та захищається відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

Відповідно до п. 3.1.3 Положення про військове (корабельне господарство Збройних Сил України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 16.07.1997 № 300 командир військової частини при виявленні втрат, нестач, навмисного пошкодження військового майна, його розкрадання, інших корисливих зловживань має право вживати у встановленому законом порядку заходів щодо відшкодування завданих державі збитків.

Реалізуючи встановлену законодавством України компетенцію командир Військової частини звернувся до суду з даним позовом про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті розукомплектування (нестачі) майна, переданого Підприємству.

Відповідно до частини першої статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем (абз. 1, 3 ч. 1 ст. 937 ЦК України).

В силу положень частини першої статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, шляхом прийняття нарядів на ремонт до виконання між сторонами виникли фактичні відносини щодо зберігання військового майна, що свідчить про укладення договору зберігання у спрощений спосіб.

Згідно з частинами першою та другою статті 938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

В силу вимог статті 942 ЦК України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про річ, як про свою власну.

Відповідно до частин першої та другої статті 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця (ч.ч. 1, 2 ст. 950 ЦК України).

За приписами пункту 1 частини першої статті 951 ЦК України у разі втрати (нестачі) речі збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у розмірі її вартості.

Задовольняючи позовні вимоги Військової частини місцевий господарський суд виходив з того, що факт передачі військового майна, його зберігання та повернення з нестачею (розукомплектуванням) та вартість недоотриманого майна підтверджується наявними у справі доказами, що за висновками суду свідчить про доведеність факту завдання Військовій частині збитків шляхом зниження вартості переданого в ремонт майна у зв'язку з його розукомплектуванням в період перебування в ремонті та, як наслідок, факту наявності у позивача права на їх відшкодування.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та приймаючи нове рішення, суд апеляційної інстанції виходив з обставин недоведеності вини Підприємства у розукомплектуванні переданого на зберіганні військового майна, оскільки Підприємство вживало зі своєї сторони заходів щодо укладення з Військовою частиною договору зберіганні, а остання, в свою чергу, була поінформована про неналежні умови зберігання переданого майна.

Між тим, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з такими висновками суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

За приписами статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди (п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

В силу вимог частин першої та другої статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як вірно наголошено місцевим господарським судом доведеність матеріалами справи факту передачі військового майна, його зберігання та повернення з нестачею (розукомплектуванням) свідчить про доведеність факту завдання Військовій частині збитків шляхом зниження вартості переданого в ремонт майна.

Виходячи з вищенаведених положень законодавства зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про річ, як про свою власну. Підставами ж для звільнення зберігача від відповідальності за втрату переданої на зберігання речі можуть слугувати обставини непереборної сили або умислу чи грубої необережності поклажодавця.

Натомість з встановлених судами на підставі матеріалів справи обставин справи колегія суддів касаційної інстанції таких виключних обставин не вбачає.

Посилання суду апеляційної інстанції на намагання Підприємства укласти з Військовою частиною договір зберігання, в умовах доведеності його фактичного укладення у спрощений спосіб відповідних обставин не доводять та не може звільняти Підприємство від відповідальності за втрату військового майна.

Зберігання військового майна без належних умов (під відкритим небом) може впливати на відповідальність зберігача в контексті погіршення якості такого майна, однак не його комплектності. Відсутність належного бюджетного фінансування також не може звільняти Підприємство від відповідальності за його втрату.

За таких обставин справи, враховуючи доведеність факту передачі військового майна, його зберігання та повернення з нестачею (розукомплектуванням), а також доведеність та правильність розрахунку суми заподіяної шкоди, колегія суддів Вищого господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо правомірності та обґрунтованості позовних вимог у даній справі та наявності підстав для їх задоволення.

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується із правовою позицією місцевого господарського суду щодо не пропуску Військовою частиною строку позовної давності при зверненні з позовом у даній справі, вважає його правомірним та обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин місцевий господарський суд дійшов правомірних і обґрунтованих висновків щодо задоволення позовних вимог Військової частини у повному обсязі. Натомість, суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу наведеного вище не врахував, у зв'язку з чим безпідставно скасував рішення місцевого господарського суду, а тому, з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції, визначених ст. ст. 1115, 1117 ГПК України, постанову суду апеляційної інстанції належить скасувати, а рішення місцевого господарського суду в цій частині - залишити в силі.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу військової частини А1724 задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.05.2016 у справі № 912/39/16 Господарського суду Кіровоградської області скасувати, а рішення Господарського суду Кіровоградської області від 15.03.2016 у названій справі залишити в силі.

Стягнути з державного підприємства "Кіровоградський ремонтний завод" на користь військової частини А1724 1 653 (одна тисяча шістсот п'ятдесят три) грн. 60 коп. судового збору за перегляд справи в касаційному порядку.

Доручити Господарському суду Кіровоградської області видати наказ.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Суддя А.Г. Полянський

Суддя Г.П. Коробенко